Аналіз актуальних чинників погіршення якості питного водопостачання в контексті національної безпеки України". Аналітична записка

Відділ екологічної та техногенної безпеки

(О.М. Вергун)

На рубежі століть різко загострились проблеми, пов’язані зі станом оточуючого середовища. Погіршення якості і вичерпання ресурсів, особливо життєзабезпечуючих, таких як вода, не лише негативно відбиваються на стані здоров’я людей, а й є причиною загострення міждержавних відносин, регіональних проблем і навіть конфліктів та війн.

Колишній Генеральний секретар ООН Кофі Анан в одній із своїх доповідей відмітив, що вода – це безцінний скарб. Без неї ми не спроможні прожити. Її нічим не заміниш. До того ж водні ресурси вкрай вразливі: діяльність людини згубно позначається на кількості та якості прісної води.

На Конференції ООН зі сталого розвитку, яка нещодавно відбулася в Ріо-де-Жанейро (РІО+20), проблеми якості води займали важливе місце в обговоренні і розглядалися під кутом зору шляхів, що стосуються якості води, забезпеченості енергією та продуктами харчування. Окреслюючи важливість проблеми якості води у ХХІ столітті на РІО+20 акцент було зроблено на глобальних процесах, що спричинили погіршення якості водних ресурсів, що стає лімітуючим чинником безпеки питного і господарського водопостачання.

До безпеки водокористування, враховуючи стратегічне значення у забезпеченні питного, господарського та технічного водопостачання, віднесено 30 природоохоронних цілей й тільки по одній - розширення доступу до чистої питної води – відмічено значний прогрес. Щодо формування якості води у світі, що визначає безпеку водокористування, то зберігається тенденція в бік її погіршення.

Щороку фактично близько 3,5 мільйонів випадків смертей пов’язують з неякісним водопостачанням, санітарією та гігієною в країнах, що розвиваються. Забезпечення належної якості й достатньої кількості води є однією з провідних проблем екологічної безпеки на шляху до сталого розвитку.

Серед головних проблем нашої країни, пов’язаних з водними ресурсами, які в свою чергу обумовлені особливостями формування водних ресурсів регіонів України, є незбалансованість схеми розміщення найбільш водоємних підприємств та успадкованість недосконалої водної політики. Серед фізико-географічних чинників ускладнення водно-екологічних умов України можна відмітити:

- переважання маловодних степової та лісостепової зон;

- обмеженість водних ресурсів власного формування (50 млрд м³/рік), в тому числі 21 млрд м³/рік підземних вод питної якості, які за виключенням ґрунтових, є захищеними від прямого техногенного забруднення і формують стратегічну базу питного водопостачання населення України, що визначається особливостями наших природних умов річкових басейнів та басейнів підземних вод.

Згідно з міжнародними стандартами Україна належить до маловодних країн (менше 1,1 тис. м³/рік людина) та з нерівномірним територіальним розподілом водних ресурсів.

Історично система питно-господарського водопостачання, яка формувалась ще за часів колишнього СРСР, ґрунтується на переважному використанні незахищених від техногенного забруднення поверхневих вод. Доступність поверхневих вод, менша собівартість відбору 1 м³ води, можливість створення великих водозаборів тощо стали основними аргументами радянської системи господарювання без врахувань зростаючого забруднення та вразливості цих джерел при надзвичайних ситуаціях. Перевагу поверхневим водам віддавали навіть там, де для їх використання необхідно було будувати водоводи з досить значною відстанню, коли в той же час поряд існували родовища підземних вод з достатніми запасами (Київ, Харків, Чернівці, Донбас). Як результат питне водопостачання в Україні на 80 % забезпечується з поверхневих джерел, а в окремих регіонах майже на 100 %.

Для стійкого забезпечення населення і галузей економіки водою за часів СРСР в Україні широко застосовували регулювання річкового стоку. Сьогодні водосховища і ставки сумарно містять близько 58 млрд м³ води, що перевищує місцевий річний стік усіх річок країни. У зв’язку з вищенаведеним, зарегулювання стоку більшості річок досягло або навіть перевищило верхню економічно й екологічно обґрунтовану допустиму межу водно-екологічного руйнування (більше 75 % сумарної довжини русел при оптимумі 25-30 %), що різко зменшило, а часто повністю зруйнувало їхню самоочисну спроможність. Внаслідок будівництва великої кількості ставків, середніх і малих водосховищ (понад 30 тис.) втрачено ландшафтно-гідрологічний комплекс 23 тис. малих річок, що складає до 36 % їх загальної кількості. Ця негативна тенденція продовжує мати місце і це при тому, що лише 25 % поверхневих водних ресурсів формується на території України.

Крім того, велика кількість гідротехнічних споруд уповільнила поверхневий стік і зумовила довгострокове підвищення рівня ґрунтових вод на значних територіях, що активізувало розвиток регіонального підтоплення земель (стабільний прояв на 2-3 млн га) з одночасним розвитком ділянок забруднення ґрунтових і поверхневих вод.

Забезпечення водою населення України в повному обсязі ускладнюється через незадовільну якість води водних об’єктів. Практично всі поверхневі джерела водопостачання України останні 10 років інтенсивно забруднювалися. Через низьку якість очищення стічних вод (подекуди очисні споруди зовсім не працюють) надходження забруднених стоків у поверхневі водойми не зменшується, хоч використання води у порівнянні з початком 90-их років зменшилося більш ніж у два рази.

Кризовий стан водокористування, катастрофічний екологічний стан водних ресурсів посилюється наявністю в Україні надзвичайно висоководоємних виробництв, а також водоємних технологій, які потребують води у 2–6 разів більше, ніж технології розвинених країн Європи і Америки. Питоме централізоване водопостачання для населення України теж перевищує показники розвинутих країн.

Співставлення динаміки обсягів скидів зворотних вод впродовж останніх десяти років (2001-2011 рр.) з показниками валового внутрішнього продукту в Україні підтверджує невідповідність співвідношенням динаміки зростання ВВП (млрд дол. США за паритетом купівельної спроможності 2005 року) та скидів стічних вод на Україні.

У жовтні 2011 року Законом України було затверджено Загальнодержавну цільову програму «Питна вода України» на 2011‑2020 роки». Половину обсягу бюджетного фінансування цієї програми заплановано спрямувати на впровадження локальних станцій доочищення питної води, проте за рахунок яких коштів та у який спосіб покриватимуться витрати на експлуатацію таких установок, як це вплине на вартість питної води для кінцевого споживача, у документі не зазначено.

У 2012 році Державним бюджетом України ця програма профінансована на 200 млн грн при запланованих 238,2 млн грн У Державному бюджеті України на 2013 рік Загальнодержавна цільова програма «Питна вода України» на 2011-2020 роки не згадується, але передбачена субвенція з Державного бюджету місцевим бюджетам на капітальний ремонт систем централізованого водопостачання та водовідведення у розмірі 440 млн грн.

Не можна не погодитися з експертами Програми розвитку ООН і Глобального екологічного фонду, що стан водокористування надзвичайно напружений і подальший його розвиток неможливий без залучення «свіжих» ресурсів. Більш високих темпів економічного зростання та покращення при цьому стану навколишнього природного середовища, у тому числі і водних ресурсів, можна досягти лише реалізувавши реформи, які передбачають створення стимулів для ефективного використання ресурсів та енергії, забезпечення відкритості економіки, що дозволить імпортувати екологічно чисті технології.

Висновки

З огляду на вищезазначене можна констатувати наступне:

Стан більшості поверхневих джерел і систем питного водопостачання незадовільний. Водоохоронні заходи, що ґрунтуються на природоохоронних складових недостатньо ефективні, стан джерел питного водопостачання і систем не покращується, еколого-економічні механізми не використовуються, еколого-економічні оцінки не проводяться.

Нові інноваційні технології потребують оцінок водно-екологічної безпеки геологічного середовища України.

1. Регіональний водно-екологічний стан в Україні характеризується підвищеним ризиком зростання забруднення поверхневих вод у більшості водних об’єктів Донбасу, південної та центральної частини Дніпровського регіону.

2. Більшість річкових басейнів відчуває зростаючий вплив глобальних змін клімату (потепління, збільшення опадів, висоти і частоти повеней, паводків) на міграцію техногенних та аграрних забруднень у поверхневі водні об’єкти та небезпечне забруднення поверхневих джерел питного водопостачання, що обумовлює погіршення еколого-економічних показників водопідготовки та водопостачання.

3. Додатковим зростаючим джерелом забруднення поверхневої та підземної гідросфери є збільшення кількості затоплених шахт та кар’єрів, що обумовлює формування регіональних джерел забруднення поверхневих та підземних вод.

4. За умов сучасних техногенних змін поверхневих та підземних водних об’єктів сьогодні недостатньо вивчені потенційні екологічні наслідки застосування технології видобутку сланцевого газу в умовах України, що може призвести до погіршення якості як підземних вод, а з часом і поверхневих вод.

5. За умов збереження аномальних техногенних навантажень на стік р. Дніпро та його повного зарегулювання, рівень хімічного та бактеріологічного забруднення поверхневої води при збільшенні впливу глобальних змін клімату збереже тенденцію до подальшого погіршення його стану як одного з основних джерел питного водопостачання.

Рекомендації

1. Кабінету Міністрів України забезпечити належне фінансування Загальнодержавної цільової програми «Питна вода України» на 2011‑2020 роки.
2. Міністерству економічного розвитку і торгівлі України разом з Міністерством соціальної політики України та Міністерству екології та природних ресурсів України в 2013 році завершити розробку і затвердити Концепцію стратегії переходу України до сталого розвитку.
3. Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України:

- впровадити у 2013 році «Порядок державного обліку артезіанських свердловин…» (Постанова КМ України від 08.10.2012 р. № 963) та доопрацювати Кодекс України «Про надра» в частині видобутку питних підземних вод для власних господарсько-побутових потреб без отримання спеціальних дозволів та гірничого відводу;

- завершити у 2013 році підготовку проекту Національного стандарту України «Вода питна. Вимоги та методи контролю» та подати на затвердження установленим порядком;

- забезпечити досягнення Цілей тисячоліття для України до 2015 року в частині, що стосується доступу населення до централізованого водопостачання;

- розробити Державну водну стратегію України на період до 2030 року.

4. Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України разом з Міністерством економічного розвитку і торгівлі України на основі оцінки економічних збитків та отримання можливих економічних ефектів від вирішення водогосподарських проблем у реальному секторі економіки з метою зменшення водоспоживання і забруднення річок та озер впровадити еколого-економічні методи управління водним господарством.

5. Міністерству екології та природних ресурсів України разом з Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства та Державним агентством водних ресурсів України спрямувати діяльність щодо вдосконалення моніторингу поверхневих та підземних водних об’єктів (наземного, ДЗЗ, постійно-діючі моделі), прискореного впровадження басейнових механізмів керування їх водних ресурсів.

6. Міністерству екології та природних ресурсів України разом з НАН України провести оцінку впливу на стан і якість підземних вод розробки сланцевого газу.