четвер, 7 листопада 2013 р.

Стадії забруднення води

Початкова стадія – концентрація забруднювачів (полюрантів) у воді вища за фонову, але менша за ГДК. Властивості води в межах норми. Зміни, що спостерігаються, не є перепо­ною для використання води для господарсько-питних потреб, але вказують на наявність джерела забруднення.

Небезпечна стадія – концентрація забруднювачів досягає ГДК або трохи перевищує її. Площа забрудненої ділянки (для підземних вод) становить           0,02-0,5 км2 пере­вищує ГДК. Площа забрудненої ділянки (для підземних вод) становить 0,5-1 км2



Очищенню води від мікрофлори сприяють деякі хімічні ре­човини, які, крім патогенних бактерій і вірусів, можуть згубно впливати і на ті мікроорганізми, які допомагають самоочищенню водойм. У процесах самоочищення беруть участь також водорості та представники тваринного світу – молюски, амеби тощо.
В Україні, як і в усьому світі, вживаються заходи, спрямова­ні на охорону водних об’єктів, особливо тих, що є джерелами водопостачання. Внаслідок цього концентрація деяких забруд­нювальних речовин стабілізувалася, а подекуди навіть знизила­ся. Охорона вод від забруднення є комплексним і дуже склад­ним завданням. Стан водних об’єктів повинен бути таким, щоб не завдавати шкоди здоров’ю людей і забезпечувати нормальне функціонування природних екосистем.
Охорона водних ресурсів закріплена в законодавстві у Водному Кодексі України, прийнятому 6.06.1995 р.

Забруднення Світового океану

До До найшкідливіших забруднювачів Світового океану належать нафта і нафтопродукти. Щорічно їх потрапляє сюди 5-10 млн т, здебільшого в результаті втрат під час добування нафти з морських родовищ, аварій танкерів, берегового стоку тощо. Так, унаслідок аварії танкера "Екссонвалді
з", що сталася у 1990 р. поблизу узбережжя Аляски, в море потрапило 40 тис. т нафти. Величезні нафтові плями рознеслися морськими течіями й вітром далеко від місця аварії, забруднивши великі ділянки узбережжя, материка та островів і спричинивши загибель тисяч тюленів, морських птахів, риби тощо. У 1991 р. під час війни між Кувейтом та Іраком (відомої як операція "Буря в пустелі") нафта, що вилилася з підірваних танкерів і нафтопроводів, покрила 1550 км2 поверхні Перської затоки та 450 км берегової смути, внаслідок чого загинуло багато морських черепах, птахів, крабів та інших тварин.

20 квітня 2010 р. в Мексиканській затоці стався вибух на нафтовій вишці, що спровокував найбільшу екологічну катастрофу в історії США. Згідно з оцінками науковців, в океан вилилося від 2 до майже 4 млн л нафти, було забруднено понад 1000 км узбережжя штатів Луїзіана, Міссісіпі, Алабама та Флорида. Більше тисячі видів птахів, морських тварин та риб загинули. Пошкодження екосистеми спричинили підвищення рівня смертності дельфінів і випадків передчасних пологів та смертності у тварин.

Нафтова плівка на поверхні моря пригнічує життєдіяльність морського фітопланктону - одного з головних постачальників кисню в атмосферу - порушує тепло- і вологообмін між океаном і атмосферою, губить мальків риб та інші морські організми. Згустки мазуту, осідаючи на дно, вбивають донні мікроорганізми, які беруть участь у процесі самоочищення води. Внаслідок гниття донних осадів, забруднених органічними речовинами, виділяються шкідливі сполуки, зокрема сірководень, що отруює всю воду у водоймі. Більш як половину біологічної піраміди, яку вінчає людина, становлять морські організми. Якщо вони загинуть, піраміда впаде, зникне основа життя на суші й у повітрі. Наземне життя дедалі більше залежить від життя в океані: "мертвий океан - мертва планета" (Тур Хеєрдал).


Крім того, нафта є ще й найстійкішим забруднювачем океанічних вод. Відомо, що 1 т нафти при розтіканні утворює на поверхні пляму площею 12 км2. В океан щорічно надходить така кількість нафтових вуглеводнів, яка становить 0,25 % світового видобутку нафти за рік. Найбільші втрати нафти пов'язані з її транспортуванням з районів видобутку, бурінням та скиданням у резервуари. Забруднює також винесення в океан материкових вод, які містять нафтопродукти у відходах промисловості та судноплавства. Отже, найбільш негативними наслідками нафтового забруднення вод Світового океану є такі:

- порушення обміну в системі "океан - атмосфера";

- загибель насамперед ікри, мальків, молоді риб;

- накопичення канцерогенів у ланцюгах живлення, у кінцевому результаті - отруєння людини;

- порушення процесу фотосинтезу, що призводить до зниження первинної біопродуктивності на 10 %;

- зміна структури популяцій морських організмів, зменшення біорізноманіття та зниження стабільності екосистем;

- зниження товарної якості риби внаслідок живлення насиченим нафтою планктоном;

- масова загибель водної та донної фауни і флори (особливо птахів) через катастрофічні розливи нафти у прибережних районах.

Моря й океани забруднюються також твердими відходами - промисловими і побутовими. їх у Світовому океані нагромадилося вже понад 20 млн т. Більшість із них містять сполуки важких металів та інші шкідливі речовини, які згубно діють на морську біоту. Крім цього, у Світовий океан потрапляє (і вже потрапило) дуже багато радіоактивних речовин унаслідок випробувань атомної зброї, роботи атомних реакторів військових підводних човнів і криголамів, скидання контейнерів з відходами атомних електростанцій тощо. Загальне радіоактивне забруднення Світового океану з вини людини сьогодні вже перевищило забруднення внаслідок Чорнобильської аварії майже у 300 разів!

Найсильнішого забруднення зазнає мілководна зона Світового океану. Шельф океану - це район, де багато морських організмів проводить більшу частину свого життя; до того ж саме тут люди рибалять і відпочивають. Глобальні кліматичні зміни, зокрема потепління морських вод, спричиняють негативні процеси в морських екосистемах. Восени 2002 р. у центральній частині Японського моря виявлено медуз-мутантів незвичайних розмірів. Одна з найбільших медуз була діаметром 3 м і масою понад 150 кг. Екземпляри близько 1 м у діаметрі тисячами потрапляють у рибальські сітки. Тому проблема захисту Світового океану нині стала однією з найактуальніших, вона стосується всіх країн, навіть тих, які не мають безпосереднього виходу до океану. забруднювачів Світового океану належать нафта і нафтопродукти. Щорічно їх потрапляє сюди 5-10 млн т, здебільшого в результаті втрат під час добування нафти з морських родовищ, аварій танкерів, берегового стоку тощо. Так, унаслідок аварії танкера "Екссонвалдіз", що сталася у 1990 р. поблизу узбережжя Аляски, в море потрапило 40 тис. т нафти. Величезні нафтові плями рознеслися морськими течіями й вітром далеко від місця аварії, До найшкідливіших забруднювачів Світового океану належать нафта і нафтопродукти. Щорічно їх потрапляє сюди 5-10 млн т, здебільшого в результаті втрат під час добування нафти з морських родовищ, аварій танкерів, берегового стоку тощо. Так, унаслідок аварії танкера "Екссонвалдіз", що сталася у 1990 р. поблизу узбережжя Аляски, в море потрапило 40 тис. т нафти. Величезні нафтові плями рознеслися морськими течіями й вітром далеко від місця аварії, забруднивши великі ділянки узбережжя, материка та островів і спричинивши загибель тисяч тюленів, морських птахів, риби тощо. У 1991 р. під час війни між Кувейтом та Іраком (відомої як операція "Буря в пустелі") нафта, що вилилася з підірваних танкерів і нафтопроводів, покрила 1550 км2 поверхні Перської затоки та 450 км берегової смути, внаслідок чого загинуло багато морських черепах, птахів, крабів та інших тварин.

20 квітня 2010 р. в Мексиканській затоці стався вибух на нафтовій вишці, що спровокував найбільшу екологічну катастрофу в історії США. Згідно з оцінками науковців, в океан вилилося від 2 до майже 4 млн л нафти, було забруднено понад 1000 км узбережжя штатів Луїзіана, Міссісіпі, Алабама та Флорида. Більше тисячі видів птахів, морських тварин та риб загинули. Пошкодження екосистеми спричинили підвищення рівня смертності дельфінів і випадків передчасних пологів та смертності у тварин.

Нафтова плівка на поверхні моря пригнічує життєдіяльність морського фітопланктону - одного з головних постачальників кисню в атмосферу - порушує тепло- і вологообмін між океаном і атмосферою, губить мальків риб та інші морські організми. Згустки мазуту, осідаючи на дно, вбивають донні мікроорганізми, які беруть участь у процесі самоочищення води. Внаслідок гниття донних осадів, забруднених органічними речовинами, виділяються шкідливі сполуки, зокрема сірководень, що отруює всю воду у водоймі. Більш як половину біологічної піраміди, яку вінчає людина, становлять морські організми. Якщо вони загинуть, піраміда впаде, зникне основа життя на суші й у повітрі. Наземне життя дедалі більше залежить від життя в океані: "мертвий океан - мертва планета" (Тур Хеєрдал).

Крім того, нафта є ще й найстійкішим забруднювачем океанічних вод. Відомо, що 1 т нафти при розтіканні утворює на поверхні пляму площею 12 км2. В океан щорічно надходить така кількість нафтових вуглеводнів, яка становить 0,25 % світового видобутку нафти за рік. Найбільші втрати нафти пов'язані з її транспортуванням з районів видобутку, бурінням та скиданням у резервуари. Забруднює також винесення в океан материкових вод, які містять нафтопродукти у відходах промисловості та судноплавства. Отже, найбільш негативними наслідками нафтового забруднення вод Світового океану є такі:

- порушення обміну в системі "океан - атмосфера";

- загибель насамперед ікри, мальків, молоді риб;

- накопичення канцерогенів у ланцюгах живлення, у кінцевому результаті - отруєння людини;

- порушення процесу фотосинтезу, що призводить до зниження первинної біопродуктивності на 10 %;

- зміна структури популяцій морських організмів, зменшення біорізноманіття та зниження стабільності екосистем;

- зниження товарної якості риби внаслідок живлення насиченим нафтою планктоном;

- масова загибель водної та донної фауни і флори (особливо птахів) через катастрофічні розливи нафти у прибережних районах.

Моря й океани забруднюються також твердими відходами - промисловими і побутовими. їх у Світовому океані нагромадилося вже понад 20 млн т. Більшість із них містять сполуки важких металів та інші шкідливі речовини, які згубно діють на морську біоту. Крім цього, у Світовий океан потрапляє (і вже потрапило) дуже багато радіоактивних речовин унаслідок випробувань атомної зброї, роботи атомних реакторів військових підводних човнів і криголамів, скидання контейнерів з відходами атомних електростанцій тощо. Загальне радіоактивне забруднення Світового океану з вини людини сьогодні вже перевищило забруднення внаслідок Чорнобильської аварії майже у 300 разів!

Найсильнішого забруднення зазнає мілководна зона Світового океану. Шельф океану - це район, де багато морських організмів проводить більшу частину свого життя; до того ж саме тут люди рибалять і відпочивають. Глобальні кліматичні зміни, зокрема потепління морських вод, спричиняють негативні процеси в морських екосистемах. Восени 2002 р. у центральній частині Японського моря виявлено медуз-мутантів незвичайних розмірів. Одна з найбільших медуз була діаметром 3 м і масою понад 150 кг. Екземпляри близько 1 м у діаметрі тисячами потрапляють у рибальські сітки. Тому проблема захисту Світового океану нині стала однією з найактуальніших, вона стосується всіх країн, навіть тих, які не мають безпосереднього виходу до океану. великі ділянки узбережжя, материка та островів і спричинивши загибель тисяч тюленів, морських птахів, риби тощо. У 1991 р. під час війни між Кувейтом та Іраком (відомої як операція "Буря в пустелі") нафта, що вилилася з підірваних танкерів і нафтопроводів, покрила 1550 км 2 поверхні Перської затоки та 450 км берегової смути, внаслідок чого загинуло багато морських черепах, птахів, крабів та інших тварин.
20 квітня 2010 р. в Мексиканській затоці стався вибух на нафтовій вишці, що спровокував найбільшу екологічну катастрофу в історії США. Згідно з оцінками науковців, в океан вилилося від 2 до майже 4 млн л нафти, було забруднено понад 1000 км узбережжя штатів Луїзіана, Міссісіпі, Алабама та Флорида. Більше тисячі видів птахів, морських тварин та риб загинули. Пошкодження екосистеми спричинили підвищення рівня смертності дельфінів і випадків передчасних пологів та смертності у тварин.
Нафтова плівка на поверхні моря пригнічує життєдіяльність морського фітопланктону - одного з головних постачальників кисню в атмосферу - порушує тепло- і вологообмін між океаном і атмосферою, губить мальків риб та інші морські організми. Згустки мазуту, осідаючи на дно, вбивають донні мікроорганізми, які беруть участь у процесі самоочищення води. Внаслідок гниття донних осадів, забруднених органічними речовинами, виділяються шкідливі сполуки, зокрема сірководень, що отруює всю воду у водоймі. Більш як половину біологічної піраміди, яку вінчає людина, становлять морські організми. Якщо вони загинуть, піраміда впаде, зникне основа життя на суші й у повітрі. Наземне життя дедалі більше залежить від життя в океані: "мертвий океан - мертва планета" (Тур Хеєрдал).
Крім того, нафта є ще й найстійкішим забруднювачем океанічних вод. Відомо, що 1 т нафти при розтіканні утворює на поверхні пляму площею 12 км 2. В океан щорічно надходить така кількість нафтових вуглеводнів, яка становить 0,25 % світового видобутку нафти за рік. Найбільші втрати нафти пов'язані з її транспортуванням з районів видобутку, бурінням та скиданням у резервуари. Забруднює також винесення в океан материкових вод, які містять нафтопродукти у відходах промисловості та судноплавства. Отже, найбільш негативними наслідками нафтового забруднення вод Світового океану є такі:
- порушення обміну в системі "океан - атмосфера";
- загибель насамперед ікри, мальків, молоді риб;
- накопичення канцерогенів у ланцюгах живлення, у кінцевому результаті - отруєння людини;
- порушення процесу фотосинтезу, що призводить до зниження первинної біопродуктивності на 10 %;
- зміна структури популяцій морських організмів, зменшення біорізноманіття та зниження стабільності екосистем;
- зниження товарної якості риби внаслідок живлення насиченим нафтою планктоном;
- масова загибель водної та донної фауни і флори (особливо птахів) через катастрофічні розливи нафти у прибережних районах.
Моря й океани забруднюються також твердими відходами - промисловими і побутовими. їх у Світовому океані нагромадилося вже понад 20 млн тонн. Більшість із них містять сполуки важких металів та інші шкідливі речовини, які згубно діють на морську біоту. Крім цього, у Світовий океан потрапляє (і вже потрапило) дуже багато радіоактивних речовин унаслідок випробувань атомної зброї, роботи атомних реакторів військових підводних човнів і криголамів, скидання контейнерів з відходами атомних електростанцій тощо. Загальне радіоактивне забруднення Світового океану з вини людини сьогодні вже перевищило забруднення внаслідок Чорнобильської аварії майже у 300 разів!
Найсильнішого забруднення зазнає мілководна зона Світового океану. Шельф океану - це район, де багато морських організмів проводить більшу частину свого життя; до того ж саме тут люди рибалять і відпочивають. Глобальні кліматичні зміни, зокрема потепління морських вод, спричиняють негативні процеси в морських екосистемах. Восени 2002 р. у центральній частині Японського моря виявлено медуз-мутантів незвичайних розмірів. Одна з найбільших медуз була діаметром 3 метри і масою понад 150 кг. Екземпляри близько 1 м у діаметрі тисячами потрапляють у рибальські сітки. Тому проблема захисту Світового океану нині стала однією з найактуальніших, вона стосується всіх країн, навіть тих, які не мають безпосереднього виходу до океану.

Забруднення Дніпра (відео)


15 цікавих фактів про воду

  • 1. Вода - найбільш проста і звична речовина на планеті.Але в той же час вода таїть в собі безліч загадок. Її досі продовжують досліджувати вчені, знаходячи все більше цікавих фактів…
  • 2. На нашій планеті вода це основа життя. Всі живі істоти і рослини складаються з води: тварини - на 75%, риби - на 75%,медузи - на 99%,


    картопля - на 76%, яблука - на 85%, помідори- на 90%, огірки - на 95%.
  • 3. Людський організм на 60-70% складається з води,  а дитячий на 80%. П'яти місячний ембріон складається з води на 94%.
  • 4. Один з найбільш водянистих продуктів - це кавун. Кавун на 93% складається з води.
  • 5. Хімічна сполука H2O в чистому вигляді в природі не існує. Вода -універсальний розчинник, вона розчиняє в собі все, що зустрічає на шляху. Наприклад, насолоджуючись смаком колодязної води, ми вливаємо в себе «компот», склад якого не зміг би відтворити,мабуть, ніхто.
  • 6. Вода - єдина субстанція, яка зустрічається в природі в трьох формах: твердій (лід), рідкій і у вигляді газу. До речі, всього 3%води на землі прісна, але при цьому велика частина прісної води міститься в замерзлому стані в льодовиках.
  • 7. У кубічному сантиметрі морської води міститься 1,5 грам а білка і немало інших поживних речовин. Учені підрахували, що Атлантичний океан "по поживності" оцінюється в 20 тисяч урожаїв, що збираються в рік на всій суші.
  • 8. Людина за своє життя випиває в середньому 35 тонн води.
  • 9. Вода може знизити ризик виникнення серцевого нападу,якщо людина випиває більше п'яти склянок води в день.Однак такими властивостями володіє лише чиста питна вода.
  • 10. Письменник Грибоєдов в одному зі своїх творів говорив:«Важко забути смак талої води високогірних струмків».Вважається, що саме завдяки талій воді горяни живуть так довго.
  • 11. Потреба людини у воді стоїть на другому місці після кисню.Вода необхідна нам для життя! Як відомо, людина може прожити до 6 тижнів без їжі, але тільки один тиждень без води.
  • 12. 2 % скорочення рівня води в тілі може призвести до 20%-го зменшення розумових і фізичних показників.
  • 13. Як стверджують фахівці, досить випити дві склянки чистої ​води щоб подолати депресію і втому.
  • 14. Приблизно 70% Землі вкрито водою. Але тільки 1% з цієї води придатний для пиття.
  • 15. Якщо наш організм втратить 2% води від своєї маси, то виникне відчуття сильної спраги. Якщо рівень втраченої води дійде до 10%,то у  людини починаються галюцинації. А вже при втраті 12%рідини, людина не зможе обійтися без допомоги лікаря. При втраті 20% рідини людина помирає.

середа, 6 листопада 2013 р.

Аналіз актуальних чинників погіршення якості питного водопостачання в контексті національної безпеки України". Аналітична записка



Відділ екологічної та техногенної безпеки

(О.М. Вергун)

На рубежі століть різко загострились проблеми, пов’язані зі станом оточуючого середовища. Погіршення якості і вичерпання ресурсів, особливо життєзабезпечуючих, таких як вода, не лише негативно відбиваються на стані здоров’я людей, а й є причиною загострення міждержавних відносин, регіональних проблем і навіть конфліктів та війн.

Колишній Генеральний секретар ООН Кофі Анан в одній із своїх доповідей відмітив, що вода – це безцінний скарб. Без неї ми не спроможні прожити. Її нічим не заміниш. До того ж водні ресурси вкрай вразливі: діяльність людини згубно позначається на кількості та якості прісної води.

На Конференції ООН зі сталого розвитку, яка нещодавно відбулася в Ріо-де-Жанейро (РІО+20), проблеми якості води займали важливе місце в обговоренні і розглядалися під кутом зору шляхів, що стосуються якості води, забезпеченості енергією та продуктами харчування. Окреслюючи важливість проблеми якості води у ХХІ столітті на РІО+20 акцент було зроблено на глобальних процесах, що спричинили погіршення якості водних ресурсів, що стає лімітуючим чинником безпеки питного і господарського водопостачання.

До безпеки водокористування, враховуючи стратегічне значення у забезпеченні питного, господарського та технічного водопостачання, віднесено 30 природоохоронних цілей й тільки по одній - розширення доступу до чистої питної води – відмічено значний прогрес. Щодо формування якості води у світі, що визначає безпеку водокористування, то зберігається тенденція в бік її погіршення.

Щороку фактично близько 3,5 мільйонів випадків смертей пов’язують з неякісним водопостачанням, санітарією та гігієною в країнах, що розвиваються. Забезпечення належної якості й достатньої кількості води є однією з провідних проблем екологічної безпеки на шляху до сталого розвитку.

Серед головних проблем нашої країни, пов’язаних з водними ресурсами, які в свою чергу обумовлені особливостями формування водних ресурсів регіонів України, є незбалансованість схеми розміщення найбільш водоємних підприємств та успадкованість недосконалої водної політики. Серед фізико-географічних чинників ускладнення водно-екологічних умов України можна відмітити:
- переважання маловодних степової та лісостепової зон;
- обмеженість водних ресурсів власного формування (50 млрд м3/рік), в тому числі 21 млрд м3/рік підземних вод питної якості, які за виключенням ґрунтових, є захищеними від прямого техногенного забруднення і формують стратегічну базу питного водопостачання населення України, що визначається особливостями наших природних умов річкових басейнів та басейнів підземних вод.
Згідно з міжнародними стандартами Україна належить до маловодних країн (менше 1,1 тис. м3/рік людина) та з нерівномірним територіальним розподілом водних ресурсів.

Історично система питно-господарського водопостачання, яка формувалась ще за часів колишнього СРСР, ґрунтується на переважному використанні незахищених від техногенного забруднення поверхневих вод. Доступність поверхневих вод, менша собівартість відбору 1 м3 води, можливість створення великих водозаборів тощо стали основними аргументами радянської системи господарювання без врахувань зростаючого забруднення та вразливості цих джерел при надзвичайних ситуаціях. Перевагу поверхневим водам віддавали навіть там, де для їх використання необхідно було будувати водоводи з досить значною відстанню, коли в той же час поряд існували родовища підземних вод з достатніми запасами (Київ, Харків, Чернівці, Донбас). Як результат питне водопостачання в Україні на 80 % забезпечується з поверхневих джерел, а в окремих регіонах майже на 100 %.

Для стійкого забезпечення населення і галузей економіки водою за часів СРСР в Україні широко застосовували регулювання річкового стоку. Сьогодні водосховища і ставки сумарно містять близько 58 млрд м3 води, що перевищує місцевий річний стік усіх річок країни. У зв’язку з вищенаведеним, зарегулювання стоку більшості річок досягло або навіть перевищило верхню економічно й екологічно обґрунтовану допустиму межу водно-екологічного руйнування (більше 75 % сумарної довжини русел при оптимумі 25-30 %), що різко зменшило, а часто повністю зруйнувало їхню самоочисну спроможність. Внаслідок будівництва великої кількості ставків, середніх і малих водосховищ (понад 30 тис.) втрачено ландшафтно-гідрологічний комплекс 23 тис. малих річок, що складає до 36 % їх загальної кількості. Ця негативна тенденція продовжує мати місце і це при тому, що лише 25 % поверхневих водних ресурсів формується на території України.

Крім того, велика кількість гідротехнічних споруд уповільнила поверхневий стік і зумовила довгострокове підвищення рівня ґрунтових вод на значних територіях, що активізувало розвиток регіонального підтоплення земель (стабільний прояв на 2-3 млн га) з одночасним розвитком ділянок забруднення ґрунтових і поверхневих вод.

Забезпечення водою населення України в повному обсязі ускладнюється через незадовільну якість води водних об’єктів. Практично всі поверхневі джерела водопостачання України останні 10 років інтенсивно забруднювалися. Через низьку якість очищення стічних вод (подекуди очисні споруди зовсім не працюють) надходження забруднених стоків у поверхневі водойми не зменшується, хоч використання води у порівнянні з початком 90-их років зменшилося більш ніж у два рази.

Кризовий стан водокористування, катастрофічний екологічний стан водних ресурсів посилюється наявністю в Україні надзвичайно висоководоємних виробництв, а також водоємних технологій, які потребують води у 2–6 разів більше, ніж технології розвинених країн Європи і Америки. Питоме централізоване водопостачання для населення України теж перевищує показники розвинутих країн.

Співставлення динаміки обсягів скидів зворотних вод впродовж останніх десяти років (2001-2011 рр.) з показниками валового внутрішнього продукту в Україні підтверджує невідповідність співвідношенням динаміки зростання ВВП (млрд дол. США за паритетом купівельної спроможності 2005 року) та скидів стічних вод на Україні.
У жовтні 2011 року Законом України було затверджено Загальнодержавну цільову програму «Питна вода України» на 2011‑2020 роки». Половину обсягу бюджетного фінансування цієї програми заплановано спрямувати на впровадження локальних станцій доочищення питної води, проте за рахунок яких коштів та у який спосіб покриватимуться витрати на експлуатацію таких установок, як це вплине на вартість питної води для кінцевого споживача, у документі не зазначено.
У 2012 році Державним бюджетом України ця програма профінансована на 200 млн грн при запланованих 238,2 млн грн У Державному бюджеті України на 2013 рік Загальнодержавна цільова програма «Питна вода України» на 2011-2020 роки не згадується, але передбачена субвенція з Державного бюджету місцевим бюджетам на капітальний ремонт систем централізованого водопостачання та водовідведення у розмірі 440 млн грн.

Не можна не погодитися з експертами Програми розвитку ООН і Глобального екологічного фонду, що стан водокористування надзвичайно напружений і подальший його розвиток неможливий без залучення «свіжих» ресурсів. Більш високих темпів економічного зростання та покращення при цьому стану навколишнього природного середовища, у тому числі і водних ресурсів, можна досягти лише реалізувавши реформи, які передбачають створення стимулів для ефективного використання ресурсів та енергії, забезпечення відкритості економіки, що дозволить імпортувати екологічно чисті технології.

Висновки
З огляду на вищезазначене можна констатувати наступне:
Стан більшості поверхневих джерел і систем питного водопостачання незадовільний. Водоохоронні заходи, що ґрунтуються на природоохоронних складових недостатньо ефективні, стан джерел питного водопостачання і систем не покращується, еколого-економічні механізми не використовуються, еколого-економічні оцінки не проводяться.

Нові інноваційні технології потребують оцінок водно-екологічної безпеки геологічного середовища України.
1. Регіональний водно-екологічний стан в Україні характеризується підвищеним ризиком зростання забруднення поверхневих вод у більшості водних об’єктів Донбасу, південної та центральної частини Дніпровського регіону.
2. Більшість річкових басейнів відчуває зростаючий вплив глобальних змін клімату (потепління, збільшення опадів, висоти і частоти повеней, паводків) на міграцію техногенних та аграрних забруднень у поверхневі водні об’єкти та небезпечне забруднення поверхневих джерел питного водопостачання, що обумовлює погіршення еколого-економічних показників водопідготовки та водопостачання.
3. Додатковим зростаючим джерелом забруднення поверхневої та підземної гідросфери є збільшення кількості затоплених шахт та кар’єрів, що обумовлює формування регіональних джерел забруднення поверхневих та підземних вод.
4. За умов сучасних техногенних змін поверхневих та підземних водних об’єктів сьогодні недостатньо вивчені потенційні екологічні наслідки застосування технології видобутку сланцевого газу в умовах України, що може призвести до погіршення якості як підземних вод, а з часом і поверхневих вод.
5. За умов збереження аномальних техногенних навантажень на стік р. Дніпро та його повного зарегулювання, рівень хімічного та бактеріологічного забруднення поверхневої води при збільшенні впливу глобальних змін клімату збереже тенденцію до подальшого погіршення його стану як одного з основних джерел питного водопостачання.

Рекомендації
1. Кабінету Міністрів України забезпечити належне фінансування Загальнодержавної цільової програми «Питна вода України» на 2011‑2020 роки.
2. Міністерству економічного розвитку і торгівлі України разом з Міністерством соціальної політики України та Міністерству екології та природних ресурсів України в 2013 році завершити розробку і затвердити Концепцію стратегії переходу України до сталого розвитку.
3. Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України:
- впровадити у 2013 році «Порядок державного обліку артезіанських свердловин…» (Постанова КМ України від 08.10.2012 р. № 963) та доопрацювати Кодекс України «Про надра» в частині видобутку питних підземних вод для власних господарсько-побутових потреб без отримання спеціальних дозволів та гірничого відводу;
- завершити у 2013 році підготовку проекту Національного стандарту України «Вода питна. Вимоги та методи контролю» та подати на затвердження установленим порядком;
- забезпечити досягнення Цілей тисячоліття для України до 2015 року в частині, що стосується доступу населення до централізованого водопостачання;
- розробити Державну водну стратегію України на період до 2030 року.

4. Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України разом з Міністерством економічного розвитку і торгівлі України на основі оцінки економічних збитків та отримання можливих економічних ефектів від вирішення водогосподарських проблем у реальному секторі економіки з метою зменшення водоспоживання і забруднення річок та озер впровадити еколого-економічні методи управління водним господарством.
5. Міністерству екології та природних ресурсів України разом з Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства та Державним агентством водних ресурсів України спрямувати діяльність щодо вдосконалення моніторингу поверхневих та підземних водних об’єктів (наземного, ДЗЗ, постійно-діючі моделі), прискореного впровадження басейнових механізмів керування їх водних ресурсів.

6. Міністерству екології та природних ресурсів України разом з НАН України провести оцінку впливу на стан і якість підземних вод розробки сланцевого газу.